Анатомо—фізіологічні особливості періоду дорослості.
У період ранньої
дорослості — від 20 до 40 років спостерігається фізичний розквіт людини,
найбільший пік її активності, сили і витривалості. Функціонування органів,
швидкість реакцій, рухові навички досягають свого максимуму в проміжку між 20 і
30 роками. З 30 років починається поступове зниження рівня функціонування
фізіологічних систем організму.
В середньому віці 40-60 змінюються
сенсорні функції людини, психомоторні реакції та сенсорні навички. Стає важче
засвоювати нові навички. Рухові навички можуть погіршуватись, але завдяки
постійним тренуванням та досвіду вони можуть залишатися незмінними.
Пізня дорослість ( з 60 р)
характеризується процесом старіння, але оскільки системи організму людини мають
значні резерви, то процеси старіння можуть проявляти себе тільки в пізній
дорослості, тобто коли людині більше 70 років.
З віком погіршується слухова чутливість
до високих тонів. Недочування змінює поведінку старої людини, деякі з них
здаються неуважними, погано мислячими, але насправді вони погано чують, тому і
не реагують адекватно.
В процесі старіння зменшуєтьсям’язовамаса людського організму, тому зменшуєтьсясила і витривалість, старі люди не витримують
тривалого фізич-ного чи нервового навантаження.
В період пізньої дорослості відбувається
пристосування організму людини до нових умов життєдіяльності,. Працездатність
людини зберігається за рахунок підвищення активності різних структур організму
шляхом мобілізації його резервних можливостей та компенсації.
Розвиток психічних процесів у період
дорослості.
За Б.Г.Ананьєв психічні функції
проходять дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза
характеризується загальним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на
початку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалізуються в
певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої
дорослості. Досягнення високого рівня розвитку в період дорослості можливе
завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального
навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень.
Різні функції мають піки розвитку в
різні періоди, наприклад, зорова, слухова, кінестетична чутливість досягає
свого максимуму у 18—20 років, а обсяг поля зору – в 20—29 років. Вікові зміни чутливості
залежать від професійної діяльності людини.Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку
пам’яті спостерігається у людей 41—46 років.
На розвиток інтелектуальних здібностей
в період дорослості існує дві точки зору:
1)інтелектуальні здібності досягають
найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості.
2)інтелектуальні здібності у людей,
які займаються інтелектуальною працею, зберігаються тривалий час.
У обдарованих людей спад інтелекту настає
пізніше і є тривалішим процесом. Зовнішнім фактором є освіта людини, вона протидіє
спаду когнітивних функцій, гальмуєпроцес.
Рання дорослість має характерні тільки
для неї стадії розвитку інтелекту:
1 стадія - молоді
люди інтерпретують події та явища авторитарними висловлюваннями на зразок
“істина — брехня” і поділяють світ на біле і чорне.
2 стадія - когнітивного розвитку, виявляє терпимість людей до інших
точок зору, яких може бути багато і потрібно навчитися їх приймати та
визнавати, а потім схвалювати думки інших людей.
3 стадія
дає можливість самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою
точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини характеризується потребою мати
особисту думку, знайти відповіді на свої питання, самостійно приймати рішення.
Середня дорослість вступає в стадію виконання соціальних обов’язків, коли людина відповідає не тільки за
себе, але й за інших, і, приймаючи будь-яке рішення, враховує не тільки свої
інтереси, а й інтереси оточуючих.
З настанням пізньої дорослості
використання знань і інтелекту змінюється, люди повертаються до власних
інтересів, цінностей установок.
Психосоціальний розвиток дорослих.
Згідно з Еріксоном, важливим завданням
в період ранньої дорослості є встановлення своєї ідентичності в близьких
стосунках з іншими людьми і в трудовій діяльності. з формуванням
ідентичностіпов’язаний розвиток
близькості з товаришами, а далі з чоловіком і дружиною. Близькість є важливим
досягненням ранньої дорослості. Люди, які не змогли сформувати близькі стосунки
в ранній дорослості, надалі можуть страждати від почуття самотності.
Провідною діяльністю періоду ранньої
дорослості є професійне навчання, або трудова діяльність.
Завданням в період середньої дорослості
є турбота про молодше покоління, про світ, в якому це покоління буде жити.
В період пізньої дорослості змінюється статус
людини — більшість завершує свій професійний шлях і виходить на пенсію; змінюється
економічний стан. Важливим завданням періоду є пристосування до нового способу
життя. Провідною діяльністю цього періоду дехто вважає громадську діяльність.
Кризи віку дорослості.
Розрізняють нормальну (вікову)
кризу, яка пов’язана з завершенням певного етапу психічного розвитку і
переходом до нового вікового періоду, і анормальну (ненормативну) , яка
виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її
можливості, а в деяких випадках змінює долю людини. Біографічні кризи—це
переживання та протиріччя у внутрішньому світі людини, які виражають її
суб’єктивне ставлення до подій у її житті або до життя в цілому.
Криза нереалізованості виникає, коли на думку людини життєва програма не виконана, коли вона
незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить своїх досягнень.
Криза спустошеності людина слабо уявляє собі актуальні зв’язки, що ведуть від минулого
через сьогодення до майбутнього.
Кризи можуть виникати і тоді, коли
змінюються життєві ролі людини. Життєві ролі завжди пов’язані з важливими
функціями людини у власному і суспільному житті.
Вирізняють кризи становлення
особистості (вікові) – ті ,які необхідні для розвитку особистості.
Кризи здоров’я. Втрата здоров’я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює
спосіб її існування і соціальні функції.
Термінальні кризи—пов’язані з термінальними цінностями людини ( тяжка хвороба)
Кризи значущих стосунків. Зміни в структурі міжособистісних стосунків (смерть близької людини,
розлучення)
Кризи особистісної автономії – втрата чи обмеження особистої свободи.
Кризи життєвих помилок—дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.
Вікові кризи дорослості:
23р—молода людина обирає між
“Я—реальним” і “Я—ідеальним” на користь першого.
33р—людина має певний життєвий досвід,
який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, що кожна
людина має певні можливості, що існує безліч перешкод у досягненні мети.
Відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала.
37—40—криза середини життя. Остаточне
переосмисленняпланів життя,
співставлення їх з реальністю і корегуванні особистісних рис.
Якщо криза середини життя розвивається
неконструктивна, спостерігається відхід на попередні вікові періоди.
65р—криза “Я—інтеграції”. Криза
завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє життя , задоволена ним,
вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є.
Проблеми. кризи та завдання віку дорослості
у психології набагато краще розроблені з точки зору включеності людини у
сімейні стосунки. Виділяють (за Хейлі) 7 стадій життєвого циклу сім’ї, кожна з
яких вимагає перебудови правил, пристосування. До сімейного психотерапевта
родина потрапляє тоді, коли не може пристосуватися. Стадії:
1. Залицяння (ще не живуть разом);
2. Шлюб без дітей (спільне тривале проживання);
3. Експансія (сім’я з маленькими, до 5 років дітьми);
4. Стадія зрілого шлюбу (коли перша
дитина досягла підліткового віку);
5. Діти покидають дім;
6. Стадія порожнього гнізда вже
покинули, батьки залишилися удвох);
7. Смерть одного з подружжя.
Деякі родини не
проходять усі стадії. За статистикою розлучень мах в 1-й рік та коли чоловікові
45.